Динаміт.

 Запроваджено премію миру,
тим, хто винайшов динаміт.
Вибух слави лоскоче чувирлу,
який вичерпав власний ліміт.

Винахідник відбувся, як вчений,
але щез, як людина в собі.
Бо боявся, що вже не спасенний,
Після смерті в коштовні гробі.
Бо летять, з ним, чисельні снаряди:
Артилерії шквальний вогонь!
Бомби падають, з ним, на лампади.
Міни виють, з ним, діркою скронь...

Так. Великі гріхи, що й казати.
Але більші, і значно, у тих,
в кого вбивці, а не солдати.
Манекени плешивих, й рудих.

У цих двох є метали і атом.
Жирна нафта, і гамбургер-стейк.
І ікра, вкупі з чортовим братом,
чорно-ма-гій-них бібліотек.

А комусь, тільки хліба окраєць,
вже здається пупочком землі.
А бідніший огризок хапає,
щоб віддати на діти малі.

.. Винахідник не спить у Вальгаллі,
бо змагаються там з усіма.
Він прощений в бенкетному залі.
В нього меч, а гріхів же, катма.

А от двоє шукають безсмертя,
яке впорав китайський шаман.
І згубив, його тут-же в  інертя,
В темний вакуум, й дірчатмй чан.

Що ж робити, коли витікає,
хоч повільно, із тушок життя?
Та нічого. Не бавтесь з Китаєм,
Адже з пекла нема вороття.